Ліна завжди писала, що хотіла, і говорила, що думала, ніколи не підлаштовуючись під обставини.

Жодного пієтету до можновладців вона не відчувала ані в радянський період, ані в часи незалежності.

У її характері є одна цінна риса. Опинись вона в кожному з нас, хтозна якою ми були б нацією. Ліна Костенко нічого не приймає за замовчуванням і легко відмовляється від того, що вважає для себе неправильним. Спробуйте погуглити «Ліна Костенко відмовилась…» і побачите самі. Вона відмовляється легко і твердо: від авторства кіносценарію «Перевірте свої годинники», надто вже, на її думку, переписаного чужою рукою; від премії «Золотий письменник України» – не пояснивши нічого жодним словом; ба навіть від звання Героя України – усім уже відома та історія з Ющенком, а фраза «Політичної біжутерії не ношу» давно стала мало не афоризмом. Можна в цьому вбачати, звісно ж, позерство, підозрювати добре продуману й награну стратегію про «збоку й усю в білому», але – навряд чи… Тут якраз усе просто – моральний закон усередині нас такий же реальний, як і зоряне небо над нами. Її позиція настільки прозора й непохитна, що хай позаздрять майже всі чоловіки.