Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Батьки із ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування.
Ліна Костенко взяла від батьків ось ту ідеальну згармонізованість «лівопівкульного» і «правопівкульного», завдяки яким сформувалася її обдарованість як геніальної поетеси. З одного боку, вона, як і її мати, «була зіткана з поезії, з музики», а з іншого – наділена гострим, проникливим розумом, завдяки чому в її поезіях ідеально згармонізовано, з одного боку, чудова, пройнята естетично витонченою почуттєвістю образність, а з іншого – глибинна змістовність, ось та проникливістть у сутнісне, без чого неможлива істинна художність. Те, що проникливість у сутнісне є базовим, визначаючим моментом художності, найбільш переконливо пояснюється на прикладі художньої афористики. Афористичне висловлення можливе лише за умови, коли воно виражає істинні смисли. Можна з певністю сказати, що в історії світової поезії немає автора, який би зрівнявся з Ліною Костенко афористичністю висловлювання.
Василь Костенко - поліглот-самородок (знав 12 мов), педагог від Бога, за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети в школі. 1936 - засуджений на 10 років таборів як «ворог народу».
Іван Малкович розповідав цікаву історію про батька Ліни Василя Костенка. Він був учителем-поліглотом, який самостійно вивчив 12 мов та за потреби викладав усі предмети в школі. Наприкінці 1930 року до нього прийшли з обшуком «енкаведисти»: «Показуй, де ти ховаєш зброю?» — грізно спитали вони. Василь Костенко усміхнувся і, як виявилось, пророчо кивнув на колиску, де спала маленька Ліна: «Отам»…
А вже у 1936 році батька майбутньої поетеси заарештували та забрали від родини на довгі десять років. Суддям він сказав лише ці слова: «Вашим червоним прапором тільки биків лякати». Ось так Ліна Костенко стала дочкою «ворога народу».
1936 - мати з дочкою переїхали до бабусі в Київську Венецію, на Труханів острів. Там у 1937 році майбутня поетка пішла до середньої школи № 100.
Безкомпромісність, якою з юності вирізнялася Ліна, перейняла від бабусі; та навчила онуку любити свободу. У дитинстві дівчинка мріяла стати… льотчицею, навіть сконструювала собі парашут зі старої парасолі та простирадла — й, упевнена, що полетить, стрибнула з ним із горища. Пізніше захопилася педагогікою; через неї прийшла й до поезії: перші вірші побачили світ 1946 року.
Особисте у школярки Ліни Костенко злилося з загальнонаціональною трагедією, біль епохи став її власним болем: вона звідала «балетну школу» замінованого поля, дійшла висновку, що «моє дитинство, вбите на війні». У 1943 році окупанти спалили школу разом із усім селищем (вірш «Я виросла у Київській Венеції»), тому перейшла вчитися на Куренівку до школи № 123.
***
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
Ліна Костенко
1951 Ліна починає навчатися в Київському педагогічному інституті, а потім у Московському літературному інституті імені Горького, який закінчила 1956 року.
А вже 1958 - виходить перша збірка віршів Ліни Костенко під назвою "Проміння землі";
***
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.
Ліна Костенко
1963 — зняли з друку книгу віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книгу «Княжа гора» зняли з верстки.У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
***
Химерна, важка, вибухова,
яку вже ніхто не спасе,
а може, я тінь мого слова,
от тінь мого слова — і все.
А може, я лиш аберація,
вібрація ритмів і рим,
а інше все — декорація,
полуда, гримаса і грим.
За цим тимчасовим фасадом,
де стільки любові й тепла, —
людиною, річкою, садом
я тільки у слові жила.
Ліна Костенко
"Всесвіт. Проблеми. Трагедій поденщина.
А я закохалася. Сказано — женщина."
***
Не забувайте мріяти щодня.
Не забувайте усміхатись горю.
Усміхнені вуста — це та броня,
Яку не зломить навіть ваша доля.
Ліна Костенко
—…Ти рідко говориш про своє особисте життя... — таке запитання у книзі Івана Дзюби «Є поети для епох» (Київ, видавництво «Либідь», 2011) поставила Ліні Василівні її донька — письменниця, філолог–перекладач, культоролог Оксана Пахльовська.
— А навіщо про нього говорити? Його треба мати. У мене довго не складалось, а вже як склалось — я була дуже щаслива. В найтяжчі роки, в найскрутніших ситуаціях біля мене був справжній чоловік, лицар. Я думаю, що це рідкісне щастя. Ми з Єжи розстались без конфліктів (Єжи–Ян–Станіслав Пуща–Пахльовський — польський письменник–мариніст і журналіст — перший чоловік Ліни Костенко, у шлюбі з яким вона народила доньку Оксану. — Ред.). Просто я не захотіла переїхати назавжди до Польщі, а він, польський письменник, не зміг би жити тут. Ми бачилися дедалі рідше, і наші дороги розійшлись. Він пішов у кругосвітні морські плавання. А я зустріла Людину, якої чекала моя душа. Ще з перших моїх віршів, пам’ятаєш? — «Темнооким чудесним гостем / я чекала тебе з доріг». Я його зразу впізнала. Дуже щаслива, що він (Василь Васильович Цвіркунов. — Ред.) став тобі добрим батьком. Ти ж знаєш, що він тебе не менше любив, ніж нашого сина Василя. Його безконечно поважала моя мама. Був напрочуд інтелігентною Людиною. У нього було органічне відчуття культури. Він дуже багато зробив для українського кінематографа, з ним пов’язаний найвищий його злет у ті ж шістдесяті…»
Микола РУДЕНКО (1920–2004). Письменник, філософ, засновник Української Гельсінської спілки. Вони познайомились у літературній студії Київського педагогічного інституту. Саме Руденко вмовив дівчину писати рідною мовою. Але він був одружений і мав дітей, тому Ліна Костенко вирішила утекти від першого бурхливого засліплення коханням і перейшла навчатись до Московського літературного інституту ім. М. Горького, де й зустріла Єжи–Яна Пахльовського.
Єжи ПАХЛЬОВСЬКИЙ (1930–2012). Польський письменник–мариніст, журналіст. Вони побачилися у перший день, коли Ліна поселялася жити в гуртожиток Московського літінституту. «Згори по сходах — очевидно, з бібліотеки — спускався хлопець скандинавського типу зі стосом книжок під пахвою — це був твій майбутній батько Єжи–Ян–Станіслав Пуща–Пахльовський» (з книги Івана Дзюби «Є поети для епох»). Їхнім почуттям Костенко присвятила ці рядки:
***
Ця любов була схожа
на таїнство перших причасть.
Кожен ранок був ніччю.
Кожна ніч була передоднем.
Кожен день був жагучим чуттям передщасть.
... Якби ти знав, як солодко, нестерпно,
і як спочатку я тебе люблю…
Ліна Костенко
Аркадій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ (1911–1969). Поет, письменник, сценарист (автор культового радянського фільму «Трактористи» — 1936), перекладач. Провів у сталінських таборах понад 20 років. 1959–го влаштувався у сценарному відділі кіностудії ім. Олександра Довженка, де й познайомився з уже розлученою Ліною Костенко. Аркадію Добровольському було 48 років, а Ліні Костенко — 28. Вони разом працювали над кіносценарієм «Перевірте ваші годинники»…
Василь ЦВІРКУНОВ (1917–2000). «...В найтяжчі роки, в найскрутніших ситуаціях біля мене був справжній чоловік, лицар» — ці слова про нього — нарешті омріяне її кохання. Василь Васильович замінив батька її дочці Оксані, вона подарувала йому сина Василя, а нам — нові неймовірні поезії.
Уродженець запорізького степу Василь Цвіркунов пройшов Фінську і Другу світову війну. У 1942 році під час бою отримав смертельну рану: розвернуло ліву легеню. Його знайшли серед гори трупів. Не вірили, що виживе, тому й не звернули увагу на поранену ногу. Пізніше її ампутували без наркозу. Потім з’ясувалося, що ногу треба одпиляти вище — переробили. Так 25–літній молодий красень–спортсмен став інвалідом…
Упродовж 1962–1973 років Василь Цвіркунов був директором кіностудії ім. О. Довженка. За одинадцять літ роботи Василю Васильовичу вдалося відродити «українське поетичне кіно», адже за його сприяння у світ вийшли такі фільми: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка, «Камінний хрест» Леоніда Осики, «Комісари» Миколи Мащенка, «Сон» Володимира Денисенка, «В бій ідуть тільки старики» Леоніда Бикова…
Василь Васильович Цвіркунов та Іван Драч. 1960-ті роки.
У 1963 році Ліна Костенко познайомилася з Василем Цвіркуновим. Їй — 33, йому — 46. У неї — дочка та Аркадій Добровольський. У нього — теж сім’я та діти. До того ж до Аркадія Захаровича повернулася дружина Олена з дев’ятирічним сином Максимом. Усі вагалися: що робити? До якого берега пристати?
Ліна Василівна підійшла до Василя Васильовича, взяла під руку — і вони пішли… Крізь зливу еротичних моментів, шалений осуд суспільства, крізь життя.
***
спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона промчить над зламаним життям
за нею будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.
Ліна Костенко
Високий красень у високих літах завжди все розумів і був поруч. Він дуже любив роботу дружини і оберігав Лінусеньку від зайвих дзвінків, хоч Ліна Василівна, маючи підвищений відсоток ревнощів, ретельно допитувала жінок–додзвонювачок. Інвалід без ноги на старенькому «Запорожці» разом із родиною об’їхав усю Україну, показав її сім’ї, разом вони пізнали країну…
Оксана називала маминого чоловіка Василем Васильовичем, а потім сама запитала, чи можна його називати татом. 28 травня 1969 року народився Василь Васильович Цвіркунов–молодший, згодом — кандидат технічних наук, програміст, живе з родиною у США. Важкий час: двоє безробітних, двоє дітей, аліменти, плата за трикімнатний кооператив — все на одну його платню. Жили скромно, інколи голодували, але вони рухалися далі крізь чорну смугу.
Син - Цвіркунов Василь Васильович (28.05.1969) Працює програмістом у Сполучених Штатах Америки.
У 1972 році був розсипаний набір її збірки «Княжа гора».
У 1973–му Василя Васильовича позбавили роботи «за власним бажанням». Пленум ЦК рішуче засудив «етнографічні нахили» українського кіно і заходився «наводити лад».
Згодом Василь Цвіркунов влаштувався старшим науковим співробітником і завідувачем відділу кінознавства Інституту мистецтвознавства. Із 1987–го викладав у театральному інституті.
Останні роки життя були важкими: Василь Васильович пережив кілька інсультів, але тримався, як справжній лицар. В останній четвер його оглянула лікарка, сказала: «Який він у вас молодець!». У п’ятницю успішно виступив на конференції в Будинку кіно.
У неділю вранці 82–річний Цвіркунов застряг на півтори години в ліфті. Його забрали в реанімацію. Він помер 20 листопада 2000 року від серцевої недостатності, не дожив до третього тисячоліття 40 днів.
Ліна Василівна визнала: «Це людина, яку ні розлюбити, ні забути неможливо». А народна артистка Раїса Недашківська додала: «Він учинив подвиг! Бути чоловіком Ліни Костенко — це передова кожен день».
Донька - Пахльовська Оксана Єжи-Янівна
Культуролог, письменниця, жила з матір’ю в Києві, професор Римського університету.
“1980 після заборони видання збірки “Неповторність” мама оголошує голодовку – це вже друга. Перша була після вирубаних строф із першої після 16 років мовчання публікації в 1976 р. Наш тато каже: “Ліно, у тебе ж діти!”
Мама відповідає: “Діти мене простять”.
Зі спогадів
Оксани Пахльовської
Онучка - Ярослава-Франческа Барб'єрі
Вивчає філософію в Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мати завідує кафедрою україністики.
Минулого року люба онучка поетеси Ярослава Барб’єрі підготувала для «старшої мами Ліни» (саме так лагідно вона називає бабусю) особливий подарунок на 90-річчя: срібний медальйон із камінчиком — Полярною зіркою. У цьому медальйоні — дитячі та родинні фотографії і цитата «Я — все, що я люблю!» Але на сам ювілей родина Ліни Костенко заради безпеки поетеси в часи пандемії не приїздила, порушивши багаторічну сімейну традицію святкування. Що буде з домашнім святкуванням цього року — достеменно не відомо. Тож поки — кілька чудових історій від Ярослави Франчески Барб’єрі.
Онучка Ліни Костенко називає бабусю «і жінкою, і письменницею без віку». Розповідає, що улюблена поетеса українців усамітнена, але по-своєму, «по-письменницьки»: «Вона просто не терпить фальші, галасу, пози, риторики. Вона є дуже автентичною в усіх своїх виявах людиною. Природною і дуже правдивою. І також багато в чому парадоксальною».
— Коли мені виповнилося три роки, мама Ліна мене вітала букетом прекрасних рожевих півоній. Я тоді схопила жмут петрушки, теж букет, і так собі танцювала з мамою Ліною, галасуючи Forza Italia! («Вперед, Італіє!»), Forza Ucraina! — розповідає Ярослава Барб’єрі в інтерв’ю італійській кореспондентці radiosvoboda.
Ярослава, яка закінчила Оксфорд, згадує, як мама Ліна вчила її «давати здачі»: «До мене в парку чіплялися діти, бо я серед них єдина розмовляла українською, іще тоді трохи з акцентом, і мама Ліна мені порадила, щоб я їм щось відповіла не надто ввічливе по-італійськи. Тоді я ще не знала всієї енциклопедії висловів, як можна гримнути на когось по-італійськи. А ці вислови бувають колоритні. Тож я їм лише сказала, що вони maiali (свині), і вони заусміхались, сприйняли це як милозвучний комплімент. Відтоді до мене ставилися шанобливо».
Часом мама Ліна відмовляє мене від надмірних занять політологією. Але тут є своя парабола долі. Я пам’ятаю один момент, коли все для мене змінилося. Я опинилася з друзями на вулиці Грушевського — у перший же день протистояння 19 січня 2014 року. Тепер цей день називають «Вогнехреща». Мама (Оксана Пахльовська, — ред.) дзвонить з дому, я брешу, що все в порядку, «я з друзями на барбекю». А на площі вже такий був «барбекю» — машина палає. Пізніше мама мені розповіла, що мама Ліна відразу зрозуміла: «Слава там».
Так, Ліна Костенко – одна з найвідоміших українських поетес. Але, першою чергою, вона – жінка. Амулет на грудях, який Ліна Василівна практично завжди одягає, - показує її віру у традиції. На підмізинному пальці – один з улюблених перснів поетеси. Ліна Костенко вдягається скромно. Єдиний невід'ємний аксесуар на усіх фото – шалик. А от її зачіска практично не змінилася. 50 років тому у неї було таке ж коротке кучеряве волосся. Подруга поетеси Ольга Богомолець знає Ліну Василівну 20 років, вона розкриває унікальну рису характеру поетеси.
«Ліна Василівна відчуває молекули брехні. Якщо людина каже те, що не відповідає правді – вона дуже сильно це відчуває», - поділилася Ольга.
1930 – народилася Ліна Костенко.
1936 – переїхала до Києва;
1937-1941 рік – навчання в школі;
1951-1956 – здобуття вищої освіти в Київському педагогічному інституті, а потім у Московському літературному інституті імені Горького;
1957 рік – виходить перша збірка віршів Ліни Костенко під назвою "Проміння землі";
1958 рік– збірка віршів "Крила";
1961 – збірка "Мандрівки серця";
1963 – збірку віршів "Зоряний інтеграл", а також книгу "Княжа гора" знімають з верстки;
1965 – Костенко пише лист-протест проти постійних арештів української інтелігенції;
травень 1968 року – лист на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп про нього;
1973 рік – Ліна Костенко потрапляє в так званий чорний список інтелігентів;
1977 року – виходить перше після заборони зібрання творів Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки";
1979 рік – опубліковано роман "Маруся Чурай";
2010 рік – поема "Либідь", загальний наклад якої склав 14000 примірників; перший роман Костенко "Записки українського самашедшого", який викликав небувалий ажіотаж;
2011 рік – поетичні збірки "Мадонна перехресть" і "Ріка Геракліта".
Коротка біографія Ліни Костенко
Цікаві матеріали про Ліну Костенко:
